Звернення-пересторога. Україна та перспективи можливого існування.

У кожного з нас вже не виникає сумнівів, щодо примарності від ефекту майбутніх президентських виборів. Країна опинилась у заручниках світових геополітичних маніпуляцій, перерозподілу сфер впливу місцевими українськиим феодо-князьками, експериментальним майданчиком для випробувань ”заморських” технологій соціо-, культуро- та геномодифікацій, ми стали розхідним матеріалом для формування нової цивілізаційної реальності, ….

….яка активно синтезується зусиллями транснаціональних синдикатів у освоєнні все нових і нових космоекономіних горизонтів, задаючи нові тональності майбутнього світопорядку…де ми , очевидно й занадто ймовірно, не будемо грати на скрипці, а лише прибирати оркестрову яму.

Сьогодні жоден з професійних аналітиків не візьме на себе відповідальність зпрогнозувати зі стовідсотковою вірогідністю фінал театралізованого вертепу під назвою "Вибори Президента України - 2009”(Євро-2012, Міс Україна-2010 і так далі).

Без перебільшень можна стверджувати, що Нам усім з Вами запропонували тотально-контрольовану та щочасно-коректовану модель ілюзійного, поліваріативного вибору ідеореальностей (Ю.В., В.Ф., В.А., А.П., В.М….НАТО, СНД, Євросоюз..Євробачення), яку Ми з Вами з радістю прийняли, тішачи власне самолюбство, лоскочучи гідність людського духу та возвеличуючи культи власних особистостей. Нас з Вами включили у захоплюючу гру псевдо-існування, масштаб спектаклю якого - 46 мільйонів пасивних глядачів на 600 тисяч квадратних кілометрів (6,7 млрд. на усій планеті загалом). Ми перетворюємось у суспільство блукаючих сторонніх повз дороги, нездатних жодним чином вплинути на швидкість та напрям руху потягу, що проходить, бачачи лише мляве миготіння вагонів з обраними пророками у них. І ми рік за роком плентаємось біля того ” чумацького шляху”, як іудеї за Моісеєм, але на відміну від них, складається враження, що просторово-часова обмеженість для нас не існує; ми, як вічні Прометеї, – готові страждати, але нести Хрести Мучеників. Ми з Вами щороку беремо контрамарки на перегляд дешевого та зпримітизованого голлівудськими ефектами багатосерійного кінофільму, вигукуючи з рядів своє захоплення реально не існуючим кіногероям. Продовжуючи цей невпинний хід подій, ми розчинимось, кадр за кадром, у глобальній світовій кінострічці…

Останні десятиліття пришвидшили особистісну телепортацію мільйонів і мільйонів людей з олюдненого та предметного світу, у світ штучних та фіктивних площин.

Ми чекаємо закінчення трудового тижня, щоб отримати чергову порцію ”свободи слова” з ефемерного телескопічного тунелю ”істинного знання”. Ми із задоволенням слухаємо фаустівські гойдалки про спасіння душі і тілі з телеекранів, заспокоєні та заколисані засинаємо, поглинуті слизькою мрякою словоблуддя. Цей літургічний гімн во ім’я людського блага та вічного благоденства затьмарив розум і відкрив канали потойбічному.

Невпевнено тремтячий голос здорового глузду, що час від часу лунає з глибини, губиться за слащавою поліфонією ліберо-демократичного позерства та можливого невизнання нашої нецивілізованості диктаторами критеріїв правильності, нормальності та відповідності.

Природнім постає ряд питань: яке місце Людині відведено у цій грі «Хрест -Навхрест»? Чи здатні ми сьогодні мислити уназележнено від зовнішніх факторів впливу, і чи не є наше мислення лише примарою? Де межа можливої реалізації індивідуальної свободи та волі? Хто ми насправді: раби чи володарі дійсності?

Що і хто здатне нас вирвати зі сансаристичного коловороту невтішних перероджень, стражденне життя за життям, що тягнеться у безконеччя?

Відповідь може бути лише одна, банальна та очевидна. Лише ми самі. Усвідомивши власну відповідальність перед потенційно можливим майбутнім, реорганізувати свою внутрішню структуру світорозуміння та світобачення, як єдино можливий шлях виживання. Ми кінець кінцем маємо зрозуміти, що хід історії не бере ”зайців”, невдах та тюхтіїв, бездарних мрійників, які загрузли у духовній розпусті. Поки ми не подолаємо у собі психологію звергнутих на землю богів, тим самим відкривши нові горизонти до внутрішнього росту, ми приречені копирсатись у власній ницості.

Лише через усвідомлення потреби до самозміни та вдосконалення ми маємо шанс. Песимістичність змальованої картини має збудити та активізувати наше свідомо приспане Людино-начало. Ми змушені самі взяти у руки наше завтрашнє.

Источник: “http://zhzh.info/publ/9-1-0-1611”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя